Арахіс культурний (лат. Arachis hypogaea), або арахіс підземний, або земляний горіх – затребувана земляна культура, яка належить до роду Арахіс родини Бобові. З погляду ботаніки горіх арахіс є не горіхом, а бобовою травою. На батьківщині, в Південній Америці, арахіс мав цінність уже в ті часи, коли материк ще не було відкрито Колумбом. До Європи арахіс потрапив завдяки іспанським конкістадорам, а пізніше португальці завезли цю культуру до Африки, де поживні властивості арахісу і його здатність рости на мізерних ґрунтах було належно поціновано. А через деякий час работорговці завезли арахіс і в Північну Америку. У 30-х роках XVI століття португальські моряки завезли арахіс в Макао й Індію, а іспанські – на Філіппіни.
Горіхи
Горіхи – це плоди з жорсткою шкаралупою та їстівною серцевиною. Однак не завжди це визначення вірне: арахіс, який інакше називають земляним горіхом, насправді є бобом, а не горіхом. Не можна достеменно вважати горіхами також кеш’ю, плоди кедра та кокоса. Але в кулінарії за горіхи приймають будь-які плоди зі шкаралупою та їстівним ядром.
Горіхоплідними можуть бути культури з різних родин: із розових – мигдаль, із протейних – макадамія та гевуїна, а з лецитисових – бразильський і райський горіхи. Представлені горіхи також у родинах Бобові, Горіхові, Осокові, Плакунові, Букові, Березові й Анакардієві. Найбільш цінними, а тому й частіше за інших оброблюваними, є горіхи волоські, кедрові, мигдаль, фундук, фісташки, арахіс і кеш’ю.
Горіхи входили в раціон первісної людини та досі не втратили своєї харчової значущості. Багато з них містять необхідні нашому організму антиоксиданти, вітаміни E і B₂, а також сполуки магнію, селену, міді, фосфору та кальцію. А мускатний горіх, окрім пряного аромату, має також цілющі властивості, які були детально описані Авіценною. Однак для алергіків вживання горіхів може завершитися сумно, й особливо небезпечний у цьому відношенні арахіс і продукти, до складу яких він входить.
Дерево волоський горіх (лат. Juglans regia) – вид роду Горіх родини Горіхові. Інакше його називають царським або грецьким горіхом. У дикій природі волоський горіх росте в західному Закавказзі, північному Китаї, на Тянь-Шані, в північній Індії, в Греції та Малій Азії. Окремі екземпляри рослини зустрічаються навіть у Норвегії. Але найбільші природні горішники розташовані на півдні Киргизстану. Батьківщиною волоського горіха вважається Іран, хоча висловлюється припущення, що ця рослина може мати китайське, індійське або японське походження.
Розповідається про процес посадки фундука, зокрема сорту Трапезунд. Підкреслюється важливість вибору для нього теплого місця та створення відповідної посадкової ями, заповненої багатим на поживні речовини ґрунтом. Рекомендується додати до суміші місцевий ґрунт, щоб запобігти поверненню коренів до початкової ями, коли вони розростуться і вийдуть за її межі. Посадку здійснюють, обережно поводячись з кореневою системою. Після посадки треба фундук полити, щоб ущільнити ґрунт навколо саджанця. Правильна посадка фундука – це запорука того, що він успішно приживеться і навесні піде в ріст.
Фундук – невибагливий чагарник, який можна вирощувати як на штамбі, так і у вигляді багатостовбурного куща. Для формування штамбового дерева потрібно було вчасно видалити всі пагони, крім одного. Але якщо цього не зробити вчасно, найкращий варіант – правильно сформувати багатостовбурний кущ, що вже розрісся.
В описуваному випадку у фундука п'ять основних гіллястих стовбурів і формується ще два тонших. Зайвий шостий стовбур видалили. Для зручності збору врожаю обрізали нижні гілки. Верхні гілки спрямували в потрібний бік. Кінчики зберегли, оскільки на них закладаються квіткові бруньки.
Фундук не боїться перенавантаження крони, плодоносить по всій довжині пагонів. Тому зайву обрізку переносить погано – можна втратити врожай. Ростові пагони теж залишили – чим їх більше, тим більше горіхів.